Наталія Рибак – засновник і директор ЦРД “ІНДИГО”

Вітаю Вас на сайті Центру розвитку дитини “ІНДИГО”!

Ідея назви нашого Центру безпосередньо пов`язана з терміном “Дитини Індиго”, який широко ввели американські автори Лі Керол та Джен Тоубер, в нашому сенсі цей термін є синонімом сучасної дитини, яка розуміє мову Любові, Поваги та Чесності! Саме такою мовою, в першу чергу, володіють викладачи Центру “ІНДИГО”. Кожний з викладачів має  вищу педагогічну освіту, досвід роботи від трьох-п`яти років та працює за покликанням свого серця.  Ми – Ваші помічники у вихованні і розвитку щасливої маленької Особистості.

Для Вашої ДИТИНИ кожен день приносить нові відкриття, тому в неї виникають питання ЧОМУ?…  ЯК?…  КОЛИ?…  І саме Ви є першими, хто знайомить її зі світом!

Природою так влаштовано, що ДИТИНА навчається у Вас усьому: інтонаціям голосу, словам,  ході і навіть звичкам. Ваші слова, почуття і вчинки – це зерна, які сіються в душу ДИТИНИ і повертаються до Вас плодами.

Тому навчайте  ДИТИНУ  мистецтву стати ЛЮДИНОЮ:

  • Привчайте ДИТИНУ  все робити з любов’ю  – тоді  її життя буде наповнене щастям та радістю!
  • Підтримуйте  ДИТИНУ –  і вона навчиться бути впевненою в собі!
  • Хваліть ДИТИНУ – і вона намагатиметься стати кращою, цінувати інших та любити себе!
  • Нагороджуйте ДИТИНУ за  чесність – і вона навчиться справедливості!
  • Вчіть ДИТИНУ доброзичливості і вона обов’язково здобуде любов в цьому світі!
  • Створіть для ДИТИНИ атмосферу безпеки – і вона навчиться довіряти!
  • Цінуйте і бережіть свою любов  до ДИТИНИ сьогодні і  вона повернеться до Вас завтра!
Вам цікаво заглянути на нашу “кухню”? Про один день в Центрі розвитку дитини “ІНДИГО” читайте:
 
 
У Центрі розвитку дитини «Індиго» – урок малювання. Шестирічна Софійка зосереджено виводить будинок із різнокольоровими вікнами. Біля нього – діти, які тримаються за руки. Софійці фізично важко працювати, але усмішки (від вуха до вуха) вона малює із задоволенням. Поруч – Варвара. Її завдання – показати відображення міста в річці. Через кілька хвилин на аркуші з’являються небо, будинки, люди, зображені… на траві. Директор центру (діти й батьки називають його «школою») Наталія Рибак запитує: «Варю, чому на траві?». Дівчинка відповідає: «Дощик пройшов, тому сонце купається в траві. Воно так радіє!».

У центрі всі заняття саме такі – радісні. У вітальні – портрети дітей з особливими потребами, які також приходять сюди. Директор переконана: всі діти – особливі, до всіх потрібен індивідуальний підхід.

ОСОБЛИВА ДРУЖБА

– Наш центр працює в Києві з 2007 року, – розповідає Наталія Євгенівна. – Має три філії, які відвідують 80 дітей. Але ми не конкуренти дитячим дошкільним закладам – ми їх доповнюємо. Готуємо до школи і звичайних малят, і дітей з особливими потребами, й тих, хто з тих чи інших причин не «вписався» в колектив садочка. Ми любимо і сприймаємо їх такими, якими вони є.

Буває, що батьки категорично проти того, аби дитина ходила до садочка. Але готуватись до школи потрібно! Фахівці МОНмолодьспорту недаремно розробили для дошкільників програму «Впевнений старт». Дитина, яка вміє спілкуватися з однолітками, має уявлення про поведінку в школі, в першому класі почувається більш упевнено. В неї немає страху перед школою. Соціологи багатьох країн світу відзначають: майже половина першачків відчувають тривожність, невпевненість у собі, страх перед неуспіхом. Тому дуже важливо запобігти цьому страхові.

Дітки з особливими потребами навчаються в нас нарівні з іншими й не відчувають, що з ними щось не так. Вони дружать з усіма й дуже часто (в малюванні, ліпленні, вивченні англійської) є прикладом для однолітків. Граються всі разом, готують вистави, святкують дні народження. Немає вакууму. Можна сказати, що в нас – «особлива дружба». І не тільки дітей, а й батьків і викладачів. До речі, вже два роки учні центру беруть участь у фестивалі для дітей з особливими потребами «Повір у себе».

Крім того, готуємо найменшеньких до садочка. Ті дітки, які у два рочки приходили до нас на заняття, нині чудово почуваються в садочку.

«УЧНІ» – В ПІВТОРА РОКУ

Про центр розповідають одне одному батьки. Кажуть: це унікальне місце, куди можна привести дитину в півтора рочку!

Найменші «школярики» займаються раз на тиждень. Приходять разом із мамами, й викладачі намагаються навчити насамперед мам: як зацікавити маля, як пробудити інтерес до спілкування.

– Ці заняття можна назвати тренінгом для мам, – пояснює Наталія Євгенівна. – Проводимо їх дуже делікатно – адже у дворічному віці настрій часто змінюється. Наприклад, у малечі за планом – ігри й рухливі заняття. Але дитина замість вправ для правильної осанки хоче «плавати» в сухому басейні з кульками. Що ж, хай «поплаває». До речі, часто буває, що в мами через розвиток дитини також розкриваються якісь таланти.

За 45 хвилин заняття найменшенькі сідають за стіл хвилин на п’ять – щось розфарбувати чи підклеїти. Потім гордо несуть подарунок татові…

ЧОМУ ПОПЕЛЮШКА ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА ПРИНЦА?

– Дрібну моторику розвиваємо з наймолодшого віку, – розповідає Наталія Євгенівна. – Вчені давно довели, що вона прямо пов’язана з інтелектом. Я часто жартую: мовляв, знаєте, чому Попелюшка вийшла заміж за принца? Тому що вона була дуже розумною: перебрати три мішки дрібної пшениці – чудова вправа для інтелекту.

Дволітки в ігровій формі починають вивчати літери, цифри. Літери ліплять із тіста! В чотири роки вже читають по складах. Але над зошитами «в косу лінійку» ніхто не сидить. Працюємо тільки у формі гри.

Наші новації підтримують батьки. Одного разу чую, як мама каже дитині: «Якщо будеш погано поводитися – на заняття не підемо». І маля розуміє: навчання – це свято, нагорода. В нашому центрі відчуття радості від навчання є постійним. Потім дитина з таким самим настроєм іде до загальноосвітньої школи. Переконана, що із цією внутрішньою «настановою» діти досягнуть успіхів і в школі, й у ВНЗ, і в житті.

НАОДИНЦІ З КОМП’ЮТЕРОМ ЖИТИ НЕ МОЖНА

Тут хвалять дітей навіть за найменші успіхи.

– Людина – це соціальна істота, – каже Наталія Євгенівна. – Ми народилися, щоб реалізувати себе в суспільстві. Якщо ти дієвий, активний, то є й успіхи. Але як можна реалізуватись, якщо змалечку сидіти наодинці з комп’ютером, із телевізором?

Якось до нас привели трирічного хлопчика, який майже не розмовляв зі сторонніми. За місяць він змінився: почав виявляти інтерес до однолітків, виконувати завдання.

Не можна чекати, що в школі всього навчать. Починати виховання у школі – запізно! Вже в рік чи два помітно, які здібності є в дитини, що їй подобається. Це найкращий вік, аби «спрямувати» інтерес малюка.

ТЕАТР «ВІД МІЗИНЧИКА»

Особлива увага в центрі – до творчості. Біля входу висить велика картина з відбитками маленьких долоньок. Це випускники центру залишили свої «візитки» – символ того, як багато вони навчилися. На столику – фігурки з глини й малюнки.

– Бачите, кожна фігурка, кожен малюнок мають свій характер, – показує міні-виставку директорка. – Шестирічна Варвара, наприклад, дуже активна, непосидюча дівчинка. Але бачили б ви, як вона «малювала» манною крупою на папері морозне вікно! Дитина аж світилася…

Працює в садочку і група гармонійного розвитку з елементами пальчикової театралізації. Викладач Галина Вязовська влаштовує з дітьми справжні вистави. Із «чарівного мішечка» виходять казкові герої, які потрапляють у старі й нові історії. З допомогою такого театру «від мізинчика» діти розповідають і переказують казки.

ПОГАНОЇ ПАМ’ЯТІ НЕ БУВАЄ!

У центрі «Індиго» переконані: поганої пам’яті в дітей не буває – є лише невміння нею користуватися. Викладач групи підготовки до школи Майя Кощуєва використовує під час занять «секрети» ейдетики.

– Ейдетика – це методика, що поліпшує вміння сприймати, відтворювати й використовувати інформацію, – пояснює викладач. – У школі дитині кажуть: «Вивчай і запам’ятовуй!». Ось тут і починаються проблеми. Маленьку дитину не переконаєш, що потрібно навчатися, бо потім знадобиться. В неї має бути інтерес.

Основа нашої пам’яті – уява. Тому слова «запам’ятай» і «вивчи» треба вилучити з лексикону. Починати треба зі слова «уяви!».

Майя Кощуєва допомагає запам’ятовувати літери (цифри тощо) за аналогією. Наприклад, літеру «К» показує як клоуна, який відставив убік руку й ногу. Літеру «Л» складають зі зламаної соломинки. До речі, так свого часу робив і український педагог Василь Сухомлинський, який для найменших школярів складав слова з травинок.

Із чотирирічними педагог починає з найпростішого: рахує іграшки, шишки, листочки. П’ятирічки працюють за програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки, молоді та спорту. Але завжди – в формі гри й без перевтоми.

* * *

Насамкінець запитую в директорки, чому вона обрала назву «Індиго» і чому всі стільчики (і для викладачів також) у «школі» – маленькі?

– Дуже просто, – каже Наталія Євгенівна. – Ми навмисно користуємося тільки маленькими стільцями – щоб бути на рівні очей дитини. А назва «Індиго» – про дітей, які не сприймають наказовий стиль навчання. Діти розуміють мову любові, поваги й чесності. Думаю, що так треба спілкуватися з усіма дітьми.

ВУСТАМИ БАТЬКІВ

«ШКОЛА» І «СВЯТО» – СИНОНІМИ

За навчанням дітей із цікавістю завжди спостерігають батьки. За роки співпраці з педагогами центру «Індиго» вони вже мають свою, чітко сформовану думку щодо раннього розвитку дитини.

Ольга ШИЯНЮК: «Моя Софійка ходить сюди вже другий рік. Їй дуже потрібне спілкування з ровесниками. У школі вона стала більш комунікабельною. Крім того, добре читає, із задоволенням вивчає англійську. Дуже любить малювати!».

Ірина ЛАВРОВА: «Почали ходити в півтора рочку. Нині Катрусі – п’ять. Вона стала більш розкутою й комунікабельною. Інколи чую від знайомих: мовляв, навіщо починати так рано? Піде до школи, там усього навчать. Цей підхід – неправильний. Чим раніше почати працювати з дитиною, тим кращий старт вона матиме в житті. Основне – щоб ці заняття відбувалися в ігровій формі й малечі було цікаво. Тут невеличкі групи, тому вихователь кожному приділяє увагу.

Крім того, дитина отримує необхідні навички й знання – з логіки, читання, української й англійської, хореографії. Катруся часто каже: «Мамо, пішли до школи, я заскучала за викладачами!». Слово «школа» в нас стало синонімом слова «свято». Це означає, що до загальноосвітньої школи Катруся йтиме без остраху».

Ірина АКОПЯН: «Дошкільний вік – найкращий час для початку навчання. Моя донька Маргарита ходить сюди з двох років. Якось запитали, що вона робить у школі. Донька відповіла: «Я граюся!». Впевнена, що й у загальноосвітній школі їй буде легко. Бо основне – не кількість засвоєних знань, а бажання навчатися».

Світлана ГАЛАТА, «Освіта України» № 5